100-річчя пам'яті відомого кобзаря із Великих Сорочинець.

            100-річчя пам'яті відомого кобзаря із Великих Сорочинець.

 Кравченко Михайло Степанович (27 грудня 1858 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губерні — 21 (22) квітня 1917 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії) — відомий кобзар із Великих Сорочинців.

М. Кравченко, тяжко захворівши в 1873, й осліп на 15-у році життя. З 17-ти, аби заробити собі на шматок хліба, почав навчатися у миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Хведора Гриценка-Холодного.

Михайло Степанович був знайомий з етнографом Опанасом Сластіоном, який записував від нього українські думи, знався з письменником Володимиром Короленком.

Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. У 1901–1902 роках жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною. — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці ці. «Як попов'єш, — говорив кобзар, — отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, — куди вже там грати».

З відомостей, бачимо, що в 1901–1902 роках репертуар М. Кравченка був досить різноманітним. Співвідношення в ньому дум, псалмів, пісень тощо було таке саме, як і в інших кобзарів.

За свідченням О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно: «Е, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..».

На початку 1902 року О. Сластіон улаштував поїздку М. Кравченка на кустарну виставку до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Зробити це пощастило на кошт Російського географічного товариства. О. Сластіон сам проводжав М. Кравченка. Посадивши кобзаря у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби й вам Бог дав те, що тому Рябініну, — якби й вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» — «А що ж, — відповідав кобзар, — якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». О. Сластіон був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті.

На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком.

В. Г. Короленко записав одну з його дум — «Чорна неділя в Сорочинцях».

М. Кравченко був свідком повстання селян у його рідному селі Великих Сорочинцях, яке спалахнуло 1905 року. У село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабаша. Повстанці відбили карателів, а Барабаша вбили. В ніч з 21 на 22 грудня до Великих Сорочинців прибув другий загін — цього разу з двома гарматами. Очолював його статський радник Полтавської земної управи Філонов. Повстання було придушене. Карателі провели масові арешти, жорстоко знущались із селян.

Повстання селян та жорстока розправа над ними залишили глибокий слід у серці М. Кравченка. Він склав дві думи: «Чорна неділя в Сорочинцях» та «Про Сорочинські події 1905 року». Завдяки оригінальному поєднанню традиційних і нових художніх засобів думи сприймаються як мистецькі твори. Незважаючи на трагічний кінець повстання, М. Кравченко вірив у те, що прийде розплата, і втілив цю віру в думі «Про Сорочинські події 1905 року».